Легенди рідного краю. Переказ діда Семена Гулія, Степана Гулія
Український народ як будь-який інший не пам'ятає початку своїм казкам, пісням, легендам. Так споконвіку ведеться, що переповідаються вони усно з роду в рід, з покоління в покоління, як священний заповіт старовини. У міру того як народ ставав уважнішим до історичної долі своєї, він відчував потребу запам'ятовувати "найважливіші події, що залишили слід в його житті. Тоді до справжньої події додаються легенди. Легенда завжди розповідається не для самої лиш розваги, а для того, щоб її, як переказ, молоде покоління перейняло й завчило, а потім переказало своїм нащадкам. Так і в моєму селі Крупець Радивилівського району Рівненської області було. Про нього вперше згадується у 1545 році. До 1795 р. входило до Речі Посполитої. З 1795 по 1916 рр. належало Росії. З 1916 по 1921р. влади змінювалися, то Польщі належало, то входило до складу СРСР. Всі події, які відбувались на території нашого села і дали поштовх до виникнення різноманітних легенд і повір'їв. Про назву села Крупець існують різні легенди. Одна з них говорить, що навколо стародавнього поселення були печі для добування смоли з соснових коренів і сушняку, що нагромадилися. А коли печі ці утворили круг біля їхніх жител, то вони і самій місцевості, ними зайнятій, дали назву Круг-печей, яка згодом перейшла в устах народу в Крупець. Друга говорить про те, що жив тут пан Крупецький. Як поселення, село дуже давнє. Про нього згадується в акті від 1545 року - в опису Луцького окружного замку. У 1822 році в селі була побудована церква з двома куполами на кошти російського генерала Інгельстрома. З цього приводу із уст старожилів передавалася така легенда: нібито графиня Залусська, дружина Інгельстрома, їхала в бричці з дочкою від першого чоловіка. Раптом сполохалися коні, гнали страшно, візник випав. Вони добігли до крутого повороту, рвонули, карета перекинулась на праву сторону дороги і коні раптом зупинилися, як вкопані. А тут і дверці відчинилися: обидві жінки вийшли живі. Коні чомусь не тягнули перевернуту карету. Графиня на колінах, звернувшись до Бога, подякувала і сказала: "Дзісь бендзе свенто место - нові костел". Граф найняв зодчих (архітекторів) із Італії, які і побудували цей костел за його гроші. А працювали на будівництві люди із села. Такий же костел збудував він нібито у Кракові. Це був дар в знак збереження життя своїм близьким.
